«Епідемія розстрілів» в США: причина – криза особистості

Увечері 14 листопада стало відомо про чергову криваву стрілянину в США – цього разу у Північній Каліфорнії, де нападник убив чотирьох людей (двоє з яких – діти), а ще восьмеро були поранені. До цього у США за останній місяць сталося щонайменше два масових розстріли, ще жахливіших за наслідками.

Один – під час музичного фестивалю в Лас-Вегасі, де 64-річний Стівен Педдок відкрив вогонь по натовпу, убивши 59 людей, другий – у баптистській церкві Техасу, під час якого 26-річний Девін Патрік Келі застрелив 27 людей. Здається, що не проходить і тижня, аби не траплялося таких жахливих подій, але тут, в Україні, ми знаємо далеко не про всі випадки – Укрінформ знайшов насправді жахливі цифри – США реально охопила «епідемія розстрілів».

На початку жовтня, аби звернути увагу на цю проблему, газета New York Times випустила таблицю у вигляді календаря під назвою «477 днів. 521 масовий розстріл. Нульова реакція Конгресу», де наводилася статистика масових розстрілів (за визначенням NYT – коли вбито чи поранено більше чотирьох людей в одному місці в один час) за півтора року, починаючи з середини 2016-го, і продовжує її оновлювати. Наразі публікація після оновлення 6 листопада має назву «511 днів. 555 масових розстрілів. Нульова реакція Конгресу». Ця публікація спровокувала дискусії про необхідність контролю за продажем зброї. Але ж США – не єдина країна з лояльним законодавством щодо продажу і володіння зброєю, в десятку таких країн, окрім США, входять Чехія, Швейцарія, Панама, Норвегія, Канада, Швеція, Сербія, Фінляндія і Гондурас.

Звісно, не кожен, хто має зброю на руках, піде розстрілювати співвітчизників, тут явно не обходиться без психіатрії. Але ж люди, що мають психічні розлади є всюди… То з чим же пов’язана «епідемія розстрілів» саме в США, а не у Європі, наприклад?

Про це Укрінформ дізнавався під час розмови з Володимиром Савіновим, соціальним психологом, психотерапевтом, науковим співробітником лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

Володимир Савінов, науковий співробітник лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

На думку експерта, «епідемію розстрілів» спровокував, так би мовити, «культ» непересічної особистості, або, як уточнюють у наукових колах, модерної особистості (існує також класична і постмодерна особистість), який існує у США. «Модерна особистість вважає себе здатною на все, саме вона впливає на світ і змінює його, а не навпаки. З одного боку це відображує «американську мрію» – загальнонаціональну ідеологію, яка полягає у тому, що кожна людина, якій притаманні працелюбність, самостійність, впевненість, відповідальність за всі свої вчинки, здатна досягти успіху. Але існує й інший бік такого культу – зосередженість на своїй особі, її винятковості, а це – породжує самотність. За відсутності спільних ідей, які б об’єднували, люди не мають платформи, щоб висловити свої почуття, порівняти свою думку з іншими, не мають можливості «сплестись у культуру», – говорить Володимир Савінов. Тут також варто згадати злочин 16-річної американки Бренди Спенсер 1979 року (з вікна свого будинку вона здійснила 36 пострілів по дітях, які стояли біля школи), за мотивами якого ірландський гурт «The Boomtown Rats» написав пісню «I Don’t Like Mondays» («Мені не подобаються понеділки»), яскраво показавши це жахливе виправдовування розстрілів, мізантропічне і суто особистісне. 

Інша особливість американців, породжена тим же культом особистості і вірою і у суперможливості власної нації, – необхідність keep smile (тримати посмішку), щоб не сталося. Обговорювати свої проблеми з іншими, навіть близькими людьми вважається неввічливим. Та й, мабуть, це не дуже личить суперособистості – зізнатися комусь іншому у власних страхах чи проблемах.

«Відтак коли всередині накопичується негатив, американці його виливають там, де захочуть і як захочуть, і свідомість цей сплеск не завжди може опанувати. В Америці існує приказка – собака, що гавкає, не кусає. Відтак люди, що стріляють, вони якраз таким чином «кусають», бо не мають можливості висловитися. У Європі і так само в Україні такої потреби виплескувати негатив у маси немає, оскільки у нас склалися традиції сімейного і дружнього спілкування, які вкорінені тисячоліттями. Американці ж є збірною нацією, якій менше 300 років, вони відособлені, тому роблять акцент на особистості, яка має право проявляти себе так, як сама того захоче», – пояснює науковець. Він також додає, що ця особливість американців дуже яскраво показана у короткометражному фільмі «Альтернативна математика», де культ особистості перекриває знання (Див. відео нижче). У фільмі вчителька математики виправляє учня, пояснюючи, що 2+2 буде 4. Батьки ж хлопчика гніваються і кажуть, що їхній син «вільнодумець» і може вважати, що 2+2 буде 22. Цьому підтвердженням є інша американська приказка: «Бог створив людей, а культ зробив їх різними».

Але на думку науковця, «епідемію розстрілів» не можна пов’язувати лише з ментальністю, чи лише з психічними хворобами людей, що стріляють – ці фактори поєднані.

«В усіх країнах є люди, які мають психіатричні розлади, їх відсоток приблизно однаковий, але наявність такої націдеї дозволяє вільніше себе почувати у тому, як виплеснути свої почуття – в будь-якій формі. Людина відчуває право свої імпульси проявляти де і як вона хоче, не цікавлячись контекстом чи інтересами інших. І в критичні моменти або в моменти психіатричного збудження вона не має глибоких культурних приписів чи меж, аби себе стримати. Звісно, можна знайти способи виплеснути негативну енергію в інших формах, але вони не настільки доступні кожній людині. Наявність зброї у широкому доступі, звісно, створює деяке підґрунтя для виплескування своєї пригніченості, замість того, щоб просто побитися чи посваритися з кимось, але основна причина все ж психологічна», – підсумовує Володимир Савінов.

На запитання, чи існують методи протидії такій жахаючій «пошесті»? Савінов каже, що для того, щоб людина не накопичувала негатив, у США спеціально створюються багато різних практик, які б об’єднували людей – спеціальні тренінги, групові види психотерапії, інтерактивний театр, приміром плейбек-театр (де люди розповідають особисті історії). «Ці практики створені саме для того, щоб подолати кризу індивідуалізму, шукати спільне між людьми, але штучно створені технології, звісно, слабші за традицію. У цьому і полягає виклик як для будь-якої системи освіти, так і загалом для державної системи».