Психологічні передумови корупції

Автор: Валентин Кім – член Асоціації політичних психологів України, співзасновник консалтингової групи PsyFi.

Нещодавнє дослідження Центру демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва щодо переконань українців продемонструвало ряд цікавих моментів.

1. Фактор активності: 80% опитаних респондентів переконані, що вони не можуть вплинути на ті події, що відбуваються в країні. При цьому лише 6,8% відзначили, що брали участь в мирних зібраннях. 8% брали участь у створенні і роботі органів місцевого самоврядування (ОСББ, вуличні або квартальні комітети).

2. Фактор ставлення до влади: 87% переконані, що люди при владі не піклуються про благополуччя населення. 84% переконані, що громадяни, наділені владою, використовують владу для особистого збагачення. При цьому 68% громадян хотіли б бачити при владі сильного лідера.

3. Фактор особистих пріоритетів та відношення до оточення: більше 50% переконані в тому, що оточуючим не можна довіряти, а 62% вважають, що особисті інтереси повинні превалювати над суспільними.

Перший пункт говорить про високу пасивності і високий ступінь переконаності в своїй нездатності вплинути на навколишню дійсність. Фактично ми бачимо тут стандартну вивчену безпорадність. Що є першопричиною – пасивність, що формує переконання або переконання, що впливають на ступінь активності – в даному випадку не зовсім зрозуміло. Очевидно, що ці речі взаємопов’язані і взаємозалежні. На поточний момент, як говорив другий Президент країни – «Маємо те, що маємо!»

Також привертає до себе увагу незначна кількість людей з досвідом реального впливу на ситуацію формує і низький ступінь залученості інших громадян в соціальні процеси. Лише третина опитаних сказали, що охоче беруть участь в житті своїх громад.

Висновок: присутня пасивність і відсутність упевненості в своїх силах.

Другий пункт демонструє типові стереотипи українців в питанні ставлення до влади. Традиційне неприйняття влади як джерела комфорту і безпеки безумовно має свої підстави. Тривала історія «поганих» взаємин формує портрет негативних очікувань. При цьому важливим моментом є практично встановлений знак рівності між владою і збагаченням. Це формує усвідомлену конструкцію – влада дає багатство, влада існує для формування чийогось фінансового благополуччя.

При цьому варто згадати той факт, що у нас в країні соціальні ліфти, що дозволяють здійснювати запаморочливі політичні кар’єри, реально існують (хоча громадська думка старанно заперечує це). У Верховну Раду 9 скликання увійшло 342 кандидата, які вперше стали депутатами. 81% дійсно нових облич, які не мали до цього відношення до вищої влади.

І це не кажучи про Президента, двох Прем’єрів і великої кількості міністрів та чиновників різних структур і відомств. У Раді 8 скликання нових осіб було 56%. І в попередніх скликаннях за рахунок появи нових політичних сил і через прихильності виборців ідеям оновлення складу регулярно була присутня значна категорія новачків.

Тут ми бачимо цікаву особливість – кількість нових облич у владі збільшується, а переконання в гріховності влади і у властивій владі жадобі наживи залишається. Тобто оновлення влади поки не впливає на тверде переконання в її гріховності.

Висновок: переконаність в порочності влади і віра в те, що влада дає можливість задоволення фінансової наживи.

Третій пункт частково відкриває причину низької залученості громадян у соціальні процеси. Якщо в соціальній групі кожен другий переконаний в тому, що не можна довіряти оточуючим, то загальна довіра знаходиться навіть не на позначці нуль, а набагато нижче. І це за умови, що дві третини переконані в пріоритетності особистого над суспільним. Для виникнення групової взаємодії не вистачає спільної довіри. У підсумку – немає базових умов для колективної взаємодії, загальна роз’єднаність і ігнорування колективних вигід.

Висновок: наявність згубного індивідуалізму і відсутність потенціалу для групових процесів.

Тепер про механіку процесу, заснованого на трьох перерахованих факторах.

Перший і другий фактори при взаємодії один з одним дають наступний ефект:

Загальна пасивність мас і переконаність в порочності влади формують у цій самій владі відчуття безкарності. З точки зору людей, які стали владою, влада надає можливості для збагачення, але при цьому народна маса не збирається ніяк впливати на ситуацію стосовно цього самого збагачення. Це не поштовх до корупції, але це мыцна платформа для її розвитку.

Перший і третій фактори:

Пасивна більшість з твердим переконанням у необхідності не довіряти оточуючим, помножена на масовий індивідуалізм створюють умови для роз’єднання, а не для об’єднання. Наприклад в Україні зареєстровано близько 33 тисяч ОСББ. Це співвідношення від загальної маси житлового фонду знаходиться приблизно в районі тих самих 8% населення, які беруть участь в роботі органів місцевого самоврядування. Це приклад успішної групової поведінки, яка все одно не стає масовою. Віра в свою нездатність що-небудь змінити і недовіра до оточуючих позбавляє невеличку чисельність активістів мандата довіри. І це відкриває можливості для задоволення особистих мотивів на шкоду колективної вигоди.

Другий і третій фактори:

Переконаність у корупційному призначення влади (на думку більшості влада є перш за все джерелом збагачення) і пріоритет особистого над суспільним формує у «щасливчиків», які потрапили до влади, готовність і бажання використовувати владу на свій розсуд і до своєї особистої вигоди. І тут питання навіть не в тому, що влада дає можливість для формування персональної фінансової стабільності, скільки в тому, що особиста переконаність більшості населення полягаю в тому, що не можна приносити особисті інтереси в жертву суспільним.

Тим більше, що і народна думка не оцінить подібну жертву, так як недовіра до влади і переконаність в її гріховності є базисом взаємин. Тобто в будь-якому випадку суспільство побачить в будь якому доброму вчинку наявність особистого корисного мотиву.

Всі три чинники і їх взаємодія породжують виникнення наступних переконань і уподобань:

Готовність терпіти чужу нечесність і бути до неї несприйнятливим (не дивуватися в разі зіткнення з нею і не вживати дії проти неї).

Схильність до ухилення від проблем або пасивно-очікуюча поведінка при зіткненні з нечесними діями влади.

Ймовірність виникнення і успішності особистого егоїзму вище ймовірності колективного альтруїзму. Користолюбцеві-одиночці простіше потрапити у владу і реалізувати свої мотиви, ніж групі альтруїстів-колективістів.

Готовність перекинути на іншого свої обов’язки (особливо в питанні боротьби з корупцією), але не готовність підтримувати його.

Готовність більшості підкорятися волі одинаків або волі організованої меншини.

Готовність передати владу кому завгодно з нових осіб, аби вона не залишилася у старих. Аж до реалізації актів необгрунтованої довірливості по відношенню до іноземців, гастролерів чи завойовників.

Швидке розчарування в нових обличчях і їх ототожнення зі старими.

На перший погляд ситуація виглядає далеко не кращим чином і не віщує українському суспільству нічого доброго а ні в найближчій, а ні у віддаленій перспективі.

При цьому слід пам’ятати, що будь-яка модель – це всього лише модель. Тобто – спрощене пояснення реальності, яка складніша і заплутана.

В реальності існує фактор навчання і створення нового досвіду. Кількість ОСББ зростає. Кількість людей, що накопичують успішний досвід реалізації соціальних проектів, збільшується. Кількість громадян, що залучаються до суспільного життя своїх громад, вулиць і кварталів, зростає.

Існує фактор везіння. При пасивності населення нам може просто пощастити з тим самим сильним лідером, якого чекає більшість. Малоймовірно, але що як так і станеться?!

Ну і не варто забувати про фактор зовнішнього впливу. Той самий колективний Захід з його високими стандартами, повільно але впевнено впливає на наше суспільство, змушуючи називати біле – білим, чорне – чорним, а корупцію – корупцією.