Поляризація суспільства у соцмережах: ризики і небезпеки, пошуки порозуміння

Автор: Софія Ядзвінська – член Асоціації політичних психологів України, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Платформи соціальних мереж трансформують ландшафт політичної комунікації. Здавалося б, збагачене різними політичними позиціями і точками зору середовище полегшеного обміну мало б стати простором діалогу і консенсусу. Натомість рівень конфліктності та взаємної ненависті лише зростає. Потенціал мереж реалізовується за альтернативним сценарієм, тож зараз вони перетворені на простір, що посилює феномени поляризації і фрагментації. Звісно, соцмережі лише в більш гіпертрофованому варіанті репрезентують реальну ситуацію в суспільстві, а отже, витоки – у відсутності в державі сформованих великих ідей та цілей, які б стояли вище за інтереси окремих груп. Домінує локальний тип єдності, за якого окремі спільноти своїми радикальними позиціями та непримиримими інтересами поляризують суспільство, що сьогодні і спостерігаємо в Україні. Поляризація є одночасно станом і процесом тяжіння політичних позицій до екстремальних полюсів, що на психологічному рівні проявляється у взаємному віддаленні людей протилежних поглядів та призводить до посилення відчуття напруги в суспільстві, знижує рівень довіри громадян не лише до влади, але і один до одного.

Для багатьох з нас мережі є впливовим, а для декого навіть єдиним джерелом інформації. Там ми її отримуємо і обговорюємо, тому маємо орієнтуватись хоча б щодо найбільш суттєвих особливостей перебування в онлайн-просторі, щоб розуміти, як вони впливають на формування наших позицій і всупереч нашому бажанню можуть посилювати тенденцію до поляризації. Це важливо, оскільки поляризація значно послаблює країну, що в нашому випадку є особливо небезпечним. Щоб мимовільно не підсилювати своєю поведінкою несприятливі для всіх нас тенденції, варто усвідомлювати механізми формування і закріплення власних позицій.

У цього посилення є два джерела: самі медіа з їх стратегіями подачі інформації та людина з її світоглядною призмою та способами сприймання. За Ліппманом, роль медіа – допомогти людині впорядкувати світ. Упорядкування передбачає об’єктивне та різнобічне представлення, з відведеним простором для критики і альтернатив. Але маркетинг диктує умови війни за увагу споживача. Тож інформація, яку він отримує, має якомога краще відповідати його інтересам, щоб призвести до очікуваної реакції. Це робить її односторонньою та упередженою. Для того, щоб догодити смаками, в тому числі політичним, використовуються технології фільтрації, персоналізованого пошуку, що формують стрічку новин відповідно до уподобань. Онлайн-простір кожного з нас демонструє те, що відповідає нашим поглядам, приховуючи те, що потенційно може не сподобатись або буде просто проігноровано. Керування цим принципом в подачі матеріалу суттєво збільшує ймовірність потрапляння до поля нашого зору інформації, яка буде стверджувати нас у впевненості щодо правильності виробленої думки. Інтелектуальна ізоляція у власній ідеологічній, культурній бульбашці з відмежуванням від решти аргументів та можливостей побачити ситуацію з додаткових ракурсів, значно спрощує, збіднює основи, на яких ми формуємо свої позиції, та звужує світогляд, адже гомогенність окремих віртуальних світів позбавлена їх природного різноманіття. В політичному онлайн-світі вони стають мікро-середовищами, одиницями політичної фрагментації. У цього явища є назва – бульбашка фільтрів, яку ввів Елі Парайзер ( «Filter Bubble», 2011) – постійний контакт з думками, що підсилюють вашу власну, з виключенням опозиційних.

Але Silver et al 2019 наводить контроверсійні дані: вони провели крос-культурне дослідження в 11 країнах і продемонстрували, що користувачі медіа більше взаємодіють з різними точками зору, в тому числі з інформацією, що надходить від різних політиків та політичних партій. Як примирити ці суперечливі дані? То ми в персоналізованих бульбашках чи в просторі діалогу?

На нашу думку, відповіді слід шукати все ж в персональних характеристиках споживача контенту, властивостях його призми – способах сприймання і обробки інформації. Навіть те, що споживачі обирають односпрямовані типи повідомлень, не означає, що вони ніколи не стикаються з протилежним, але чому не беруть їх до уваги або відверто ігнорують, надаючи перевагу звичним. Тому говорити про односторонній поляризуючий вплив медіа було б несправедливо. Поляризація значною мірою визначається саме нашими інструментами з дизайну світу. Те, як ми обираємо, обробляємо, синтезуємо інформацію та до яких висновків доходимо завдяки власним стратегіям мислення, формує наш світогляд. І навіть якщо всіх помістити в одну бульбашку з наданням однакової інформації, наша фонова конструкція у вигляді попереднього досвіду, знань, специфіки сприймання визначатимуть різницю в поглядах і в тому, як для всіх однаково сконструйована реальність відображається у свідомості. Тому справжні бульбашки – це групи споживачів зі схожими способами обробки інформації, що дозволяє їм схожим чином інтерпретувати події та робити схожі висновки, що полегшує комунікацію між ними та досягнення взаєморозуміння.

Найбільш яскраві особливості, що беруть учать у формуванні чорно-білої картини політичного світу та поляризують.

1) прагнення уникати інтелектуальної напруги, додаткових затрат ментальної енергії, недостатня мотивація, за якої домінують процеси зі спрощеними способами обробки. Економія сил на розборі підштовхує нас:
обирати стратегію пошуку підтвердження власної думки і уникнення інформації, яка потенційно може підірвати сформовану пояснювальну систему. Прагнення до уникнення ризику пережити дискомфорт від невизначеності схиляє нас на сторону вибіркового підходу. Це також може бути наслідком стратегії уникнення невдач, якою людина послуговується в житті. Під «невдачею» в цьому випадку слід розуміти перспективу руйнації сталих уявлень про політичну реальність, що залишають людину незахищеною, без точки опори.

у спілкуванні надавати перевагу політичним однодумцям, що також задовольняє потребу в безпеці. Знаходячи один одного та перебуваючи у своєму замкненому колі, вони практикують обмін інформацією, що підтверджує та посилює вже вироблену в них думку. Простежується високий рівень селективності під час вибору груп та сторінок. Так, під час виборів в США 2004 року було проаналізовано (Adamic and Glance 2005) топ 1000 активних на той період політичних блогів, і показано, що як лідери, так і їхні підписники помітно тяжіють до ресурсів, що узгоджувались з їхньою політичною орієнтацією. У групах однодумців формуються міцні зв’язки і відчуття спорідненості з ними, оскільки мережі – це постійна можливість відстежувати, спостерігати за життям та подіями, наче долучаючись до них. Проводячи власне дослідження з консолідації політичних груп, я бачу яскраво виражену тенденцію меншої відкритості до політичного діалогу серед тих, хто надає перевагу спілкуванню лише з однодумцями. Набагато більш лояльними та сприйнятливими до суперечливої інформації є ті, хто і з представниками власної позиції, і з протилежними спілкується однаково часто. Цей вибір також обумовлений звичними для людини когнітивними стратегіями.

2) незнання основ свого мислення: за допомогою яких конструктів та смислових систем я інтерпретую інформацію. Йдеться про попередній досвід, знання, інтереси, а також цінності. Для оцінки будь-якої нової інформації ми використовуємо цю систему, що працює за замовчуванням, свого роду мова програмування мозку. Якщо її не розшифровувати, не осмислювати, свідомо не працювати над нею, всі рішення стають автоматизованими і надалі ми не можемо з відповідальністю і чітким розумінням пояснити власні рішення: чому зараз я надаю перевагу, а зараз відчуваю внутрішній протест чи невдоволення. Візьмемо для прикладу афективне упередження, коли отримуючи негативну інформацію про кандидата, якому симпатизують, все одно використовують її для підтвердження його кращості, пояснюючи це бажанням опозиції очорнити сильного лідера. Так відбувається інтерпретація вхідної інформації крізь призму сформованих блоків – ціннісних і інформативних.

Щоб не потрапити до пастки автоматизму, важливо усвідомлювати свою систему і розуміти, чому на щось я звертаю більше уваги, а щось ігнорую, чому саме так ставлюсь, а не по-іншому та що я можу зробити, щоб збалансувати та збагатити свою систему інтерпретацій.

Соціальні мережі і медіа простір – насправді мають невичерпний потенціал. Головне, як ми користуємось ними та наскільки усвідомлено робимо висновки, як вступаємо в діалог. Отже, в якості рішення в такому випадку я бачу покращення знання щодо власних способів обробки інформації та сформованих установок, а також вміння бути критичним до власних висновків. В першу чергу, йдеться про роботу над вдосконаленням власних систем сприймання та обробки.

Тож, важливо:

  • розвивати гнучкість, відкриту позицію, толерантність до невизначеності.
  • пам’ятати, що протилежні нашому світогляду ідеї потрібно вивчати навіть більше і глибше, ніж близькі нам ідеї.
  • володіти повною інформацією про щодо предмету дискусії, бути включеним в різні його контексти, щоб уміло вибудовувати самодостатню аргументацію.
  • вчитися культурному веденню діалогу та аргументації.

Односторонній підхід та стереотипне знання в комфортних умовах його постійного закріплення позбавляють можливості сформувати інтелектуально зрілу позицію і стають суттєвою перешкодою на шляху до пошуку відповідей.